...крім перелічених вище причин глибокого розчарування життям, є ще специфічно наша, пострадянська. Вона — у надмотивованості, нав’язуванні дітям сценарію життя як досягнення. Це коли батьки і вчителі, які пройшли радянську школу і які не вміють відчувати гармонію і радість життя у найпростіших його проявах, нав’язують своїм дітям безліч «змушеностей», тим самим відбираючи цю природну життєлюбність і в них. У школі і вдома весь час утовкмачують: будь успішним, мусиш мати мету в житті! І в підлітка формується переконання: те життя, яке він має, — це неправильне, несправжнє життя. А щоб досягти того правильного, суспільно схвалюваного, молодій людині не вистачає ні знань, ні сил, а її батькам — зв’язків і коштів. Та й шлях до нього довгий — словом, безнадія! Саме в такі хвилини розпачу й з’являється бажання довести, що ти — не твар тремтяча... Як убивця бачить у момент пострілу тільки мішень, так і «людина діла», засліплена майбутнім результатом, бачить світ через призму своїх очікувань. З таких зазвичай виростають «люди тривалої волі», які для досягнення мети не гребують ніякими засобами, зокрема й насильством. Замінивши сенс життя абстрактною метою, вони, як і ті, хто відчуває життя ворожим і несправедливим, не мають задоволення від самого його процесу. За будь-яку ціну їм потрібен результат як доказ того, що вони насправді живуть... -Савіна